Іване, поділіться, будь ласка, яким був Ваш шлях до повномасштабного вторгнення та рішення поповнити лави ЗСУ? Чим Ви займалися? Адже знаю, що Ви 5 років жили в Бельгії, де служили у Французькому легіоні. Чи можемо, будь ласка, детальніше розповісти про службу у Французькому легіоні? Зважаючи, що у Вас вже був власний бізнес, чому вирішили піти у військову справу?

В Європі я прожив загалом 21 рік, більшість часу в Бельгії, де власне навчався, працював і побудував власний бізнес. Декілька років прослужив у Французькому легіоні, деякий час жив у Голландії. В легіоні я служив фактично одразу після школи. Тоді я почав працювати і за пів року отримав хорошу позицію в офісі логістичної компанії, але зрозумів, що офісна робота за графіком не для мене. Тому й вирішив шукати пригод. Останнім часом, до повномасштабного вторгнення, займався бізнесом в різних сферах, починаючи від будівництва і клінінгу до бізнес-консультацій із ведення малого бізнесу.

Врешті, що стало головною передумовою повернення до України? Якою Ви вбачали власні перспективи на батьківщині? Зазначено, що Ви займались активною допомогою Україні в медичному напрямку, зокрема під час пандемії. Можете, будь ласка, поділитися цим детальніше?

Я затримався в Україні під час періоду коронавірусного карантину. Це було вперше за багато років, коли я провів декілька місяців в Україні і вона мене більше не відпускала. Я почав жити на дві країни і переводити бізнес в дистанційне керування. Також, під час пандемії, на основі компанії, яку я вів з партнером, унікальним українським хірургом, який також багато років проживає у Бельгії, утворився благодійний проєкт в медичному напрямку. Нам вдалось поставити апарати штучної вентиляції легень та кисневі генератори в різні лікарні Тернопільської області. По закінченню пандемії і особливо на початку повномасштабного вторгнення переключились на ВАК терапію, мій товариш Ігор великий спеціаліст в цій сфері. Ми привозили ВАК апарати та Ігор навчав як їх використовувати. Зараз ця терапія рятує нашим захисникам кінцівки. Я, до речі, і сам лежав під одним з тих апаратів, що приїхали з Бельгії.

Повернімося до рішення боронити рідні землі на фронті. Як змінилося Ваше життя далі? Передусім, якою Ви відчували власну місію у війні? Можете, будь ласка, уточнити відколи Ви стали на захист України? Ви дуже щиро почали говорити про побратимів, тож дуже цікавить, чим це на полі бою є для Вас? Як воно допомагає? (можливо є конкретні історії)

В першу чергу є відчуття відповідальності за побратимів. Незалежно від яких міркувань людина вирішувати йти воювати в бою, ти воюєш за побратима справа від тебе і зліва, бо розумієш, що розраховувати можна тільки на них. І вони на тебе також розраховують.

Я на службі з квітня 2022 року. Перші тижні повномасштабного вторгнення займався евакуацією до кордону цивільних та низкою волонтерських проєктів. Побратим – це той, на кого ти можеш покластися навіть більше ніж на себе. Бо один в полі не воїн. Я впевнений, що це братерство – це наша зброя номер один від цієї навали орків. Я отримав поранення, підірвався на протипіхотній міні, коли ніс на ношах пораненого побратима. Після того як мені наклали турнікет і доповіли про травму, мій побратим “Циган” взяв мене на плечі і ніс на собі. Через метрів 200 він також наступив на міну, ми обоє повалились на землю. Цього разу вже я накладав йому турнікет. З допомогою побратимів, які зняли першого пораненого з ношей і взяли на плечі, ми, шкандибаючи, подолали кілометр до евакуаційної машини.

Особисто для Вас – що стало найголовнішим викликом і водночас найпам’ятнішим моментом на лінії фронту?

Звісно, я ніколи не забуду як отримав травму і як ми виходили до евакуації. Для мене, Бахмут – моменти життя, які запамʼятаються назавжди.

Чи готові Ви розповісти про деякі з цих моментів? (звісно не виказуючи військової таємниці і не говорячи про загальну ситуацію. лише ваші особисті проживання цих моментів)
Повернімось до трагедії, яка стала для Вас переломною межею і, подолавши яку, Ви вибороли право на друге життя. Чи згадаєте день, коли Ви отримали поранення?

Так, таке буває. 

Чи готові говорити про той день, або останній спогад перед отриманням поранення?☝️

Поділіться, будь ласка, як Ви зараз? Врешті, побачивши на власні очі жорстокі картини війни, що найбільше турбує: фізичний чи все-таки моральний стан?

Звісно, після побачених жорстоких картин війни, безслідно це не минає як в моральному, так і у фізичному плані. Але, особисто для мене, сьогодні найтяжчим є все-таки мій фізичний стан. В процесі реабілітації та адаптації до нього, виникають труднощі щодо прийняття того, що дуже мало маєш впливу на процес, можна постаратися, докладати зусилля, але на відновлення потрібен час. Хочеться якнайшвидше стати на ноги і повернутись до хлопців.

Зараз Ви проходите не менш складний етап – реабілітацію. Скажіть, чи доводилося Вам вже будувати плани на майбутнє? Чи стосуються вони продовження військової справи? Що є Вашою точкою опори станом на сьогодні?

Я чітко знаю чого хочу, а саме повернутися до служби. Але за час лікування і реабілітації зрозумів що такі процеси не сплануєш, тому довірився лікарям.

Знаю, що влітку Ви одружились. Поділитесь, будь ласка, якою є Ваша історія кохання, що переросла в родину в умовах війни?

Ми познайомились з дружиною за тиждень до повномасштабної війни, але дуже швидко зрозуміли, що хочемо разом будувати майбутнє. Хоча, в теперішніх реаліях, це були стосунки на відстані, ми вирішили розписатися і зробили це наприкінці вересня.

Сьогодні я відчуваю силу завдяки впевненості в чудове майбутнє. І завдяки розумінню того, як змінилось українське суспільство за цей час. Це дає мені впевненість і у нашій майбутній боротьбі.

Ваш шлях є показовою історією справжнього українця, який не поїхав з України, маючи підґрунтя закордоном, а пішов захищати Батьківщину. Чи маєте слова для українців, що можуть стати настановою продовжувати боротьбу? Насамперед щодо війни, важливості відстоювати своє, власного призначення боронити державу.

Ця війна має велике значення не лише для України, але і для всього світу. Вона вказує на основні цінності та норми Західних країн. Боротьба за свободу, демократію та правду – є пріоритетом для сучасної людини. Це не лише війна між росією та Україною – це війна кожного, хто прагне миру, справедливості та світлого майбутнього для себе та нащадків. Це справжня війна добра і зла, про яку нам розповідають з дитинства. Я вважаю, що ми маємо пишатися тим, що саме нам випала доля відстояти ці цінності для всього світу.